Люди з планети Рожевих поні

Як ви живете, люди з планети рожевих поні? Яким вітром, ураганом чи чиєюсь невідомою злою силою занесло вас в цей світ, де все чуже і дике? Де зневага до справжнього взяла гору. І визнати свою наївну віру в добро вже практично неможливо. І дуже соромно.

А планета ваша – то ознака дурості і божевілля.

-Як же так можна прийти на чужу землю, ввірватись в наші домівки, вбивати, гвалтували, сміятись над страхом матерів за життя своїх дітей?

– Ти шо з планети рожевих поні? Не розумієш як життя влаштовано? Які люди-нелюди бувають?

– Ні. Я з планети Земля. Я розумію. Я пробую зрозуміти.

– А як же можна привласнити допомогу, що йшла до когось? Туди де треба. Там люди мерзнуть і вони втратили все. А будинок їх зруйнован.

-Ти шо з планети рожевих поні?

-Та ні. Я розумію. Різні бувають люди.

– А як так можна наживатись і красти на війні? То ж чиєсь життя від цього залежить?

-Ти шо з планети рожевих поні?

– Ні,що Ви. Не подумайте так. Я розумію. Буває й таке. Життя цинічне.

– А як так можна нищити цілі міста? Там де люди жили. Навіщо вони вбивають нас? Ми ж товаришували з росіянами. Вони у нас в гостях були. У кожного хтось був звідти. Як можна ракетою по багатоповерхівці? Там де люди живуть. І тварини теж.

– Ти шо з планети рожевих поні? Росія хоче знищити нас. І Україну знищити. Бо їм треба наш край.

– Навіщо? В них, що свого мало?

– Іди собі і не питай. Блаженна якась.

Живуть собі люди з Планети рожевих поні. Ховають від всіх свої думки і відчуття. Бо ж ніяково визнати себе придурошним. Їх навіть не так мало, як може здатись на перший погляд. І головне вони пізнають одне одного. Не по словам. По посмішці добрій, по сльозах на очах через чуже горе, по бажанню допомагати тим, кому треба саме зараз. Знайомим і незнайомим людям. І як би вони не намагались заховати за маскою прошариного цинізму свою душу – вона випирає з усіх щилин. Ними користуються ті, хто міцно стоїть обома ногами на землі. Тримається і знає точно як і ким скористатись. І добре ж виходить. Гармонічно. Одні люблять давати- інші люблять брати. Наче все ж чудово. Та доброта і дурість не синоніми. І йдуть по життю собі далі люди з планети рожевих поні. Шукають своїх. І знаходять. Відчувають одне одного по якимсь відомим лиш їм ознаки. А часто і невідомим. Просто тягне до таких як самі. Як би не ховались за вигаданою байдужістю і знанням життя.

Збираються разом люди з планети рожевих поні. Ось тоді і буває справжнє щастя. Справжнє-справжнісеньке. Навіть серед війни. Їх посмішки множаться в рази, їх доброта передається від одного до другого відбивається і знову йде по колу. Натхнення надає сил і теж множиться, множиться, множиться. Не важливо про що вони говорять. Про живопис чи про квіти, про кухню чи про собак, про світлини чи про ремонт. Це зовсім не має значення. Їм просто тепло разом, затишно і спокійно. Як на рідній планеті. Планеті рожевих поні.

І можливо колись. Коли мене знову зі зневагою і злістю спитають

-Ти шо з планети рожевих поні????

Я наважусь тихенько відповісти

-Так.

@Черпінська Ірина