Нарис 1
Кориця бігає як навіжена і кличе всіх собак негайно зайти в дім. Барабанить лапами в двері, знов біжить до них і як той пес-пастух заганяє їх до хати. Вона намагається пояснити, що ото гримить- то дуже погано і дуже страшно. І негайно всім треба заховатися. Вона народилась і виросла в зоні бойових дій. Вона добре пам’ятає, що буває після таких звуків.
Послухались врешті, чи вона своєю метушнею їх вже забембала.
Світло вирубили. Я встигла собі зробити каву.
26.09.2024
 |
 |
Нарис 2
Про що написати? Чи знову про обстріл? Що кожного дня кошмарить нас клятий сусід? Про це ми писали зранку. І кожного ранку((( кожного-кожного ранку((.
А може розповісти про наших французьких бульдогів? Тих, що у нас зараз живуть. Для початку про Венді?
Я подумала про це, коли гуляла і годувала собак.
– Яка ж ти все ж таки гарна Венді! І погляд в тебе такий само енергійний і веселий. Ти ж за будь який двіж.
 |
 |
Сама не знаю чому, я почала її фотографувати. Хоча одному і не зручно фотографувати собак. Але якось вийшло.
Вечоріло. Сідало сонечко за обрій. Моя любима Венді стояла як на виставці і дивилась мене. Неначе питаючи – Я гарна? Правда ж?
– Ти просто диво моє. Сонечко на фоні сонечка. Ти з нами будеш завжди. Люблю тебе, моя рідненька.
Вона задоволена побігла гратися. Не проти була б за звичкою перелізти через паркан, але ж високий вже. Придумали ж такі високі паркани.
Поява Венді у нас в сім’ї – то довга історія. І я таки її розповім наступного разу. Історія про переплетіння доль собачих і людських. Про добро і відданість, про зраду і безпорадність. Про те, як несподівано приходять в твоє життя люди, що стають справжніми друзями, а йдуть ті, хто начебто друзями був. Ну чи вважав так.
Зберуся з думками і розповім.
А поки що я милувалась на свою собаку. Трошки посивіли брови, трошки погладшав корпус. Але ж все така ж. Виглядає просто чудово.
Я зайшла в кімнату до себе і почала розглядати її фотографії.
От її перша виставка. І одразу перемога в ринзі і друге місце в Бесті Юніорів величезної виставки – Київського CACIB-у.
А от з Чемпіонату Світу 2017 року.
І виставки та тренування. Як же вона любила цей виставочний двіж. Бігла до машини, нетерпляче чекала рингу. Є такі собаки- фанати виставок. І несла себе з відчуттям власної гідності і краси.
Наші посмішки…. І посмішки друзів… Чи будуть ще вони такими відкритими і справжніми? Безмежно щасливими. Такими, коли посміхаються не лише губами, як зараз, а й очима і наче всім тілом. Коли радість не соромливо визирає через смуток, шукаючи собі хоч якусь шпаринку в змученій душі, а лʼється сильним, бурхливим потоком, заражаючи собою всіх оточуючих, і здається, неначе дерева і квіти навкруги теж радіють і сміються.
Роздивлялась я фото. Не такі вже й давні ті часи. Всього кілька ж років. А між ними прірва.
07.10.2024
 |
 |
 |
 |